Солнышко село на тучку и свесило ножки.
Солнышку нужно тепло, как любому из нас.
Вместе мы с солнышком едем по нашей дорожке
На самокате из света улыбок и глаз.
* * *
Дождик звенит, по стеклу барабанит,
Кошка не спит, караулит мыша.
Белка на дереве шишку дербанит,
Сплю только я, сны гляжу не спеша.
За руку взял и отвел на поляну.
Там погоняем с тобой в бадминтон.
Музыка слышится, кто-то играет…
Душу используя как камертон.
* * *
Пламя костра, мухи искр до небес,
Ночь, тишина, голоса умолкают.
Шорох вдали. Шелестит синий лес,
Песня без слов. Хорошо… Засыпаю…
Спи, мой родной, сны тихи и счастливы.
Спи, добрых снов, утро будет мудрей.
Станем мы завтра смелы и красивы,
Спи, сладких снов. Засыпай поскорей!
Комментарий автора: Такие... не стихи даже... Стишата.
Колыбельные зарисовки :)
Олег Панферов,
Россия, Москва
Родился в 1974 году, женат, воспитываю сына.
Писать стихи, сказки, фантастические и детективные рассказы начал во втором классе. В четвертом заслужил похвалу от преподавательницы русского языка и литературы, в пятом посылал четыре своих стихотворения в редакцию "Пионерской правды"
В 2005 выпустил первую книгу - фэнтезийный роман "Мир, в котором почти ничего не происходит". сайт автора:СКАЗОЧНИКИ.РУ
Прочитано 3205 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 3
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
